Квітка вогню

Квітка вогню 

           Одного разу надвечір білченята приготувалися до вечері і тихенько сиділи біля

хати. Мама з татом чомусь довго не поверталися. Діти терпляче чекали. Пушок і Скік про щось домовлялися на самому вершечку дуба і показували вдаль лапками. До них приєднались й інші діти, бо всім стало дуже цікаво, за чим спостерігали їхні братики. Вони вмить вискочили на самий вершечок і вловили неприємний запах диму. Такий запах вказував на небезпеку. Але цікавість виявилася сильнішою. Тому Пушок і Скік пострибали з гілки на гілку, а за ними Росинка, Руся і Русик. 
          Діти швиденько спустилися на землю, де догоряло вогнище. Це, можливо, хлопчики залишили його тут і забули загасити. Білченята вже хотіли повертатися, як раптом Русик захоплено скрикнув: «Дивіться! Дивіться! Квітка вогню!» 
          Діти оглянулися і побачили таке, чого в житті ніколи ще не бачили! Серед попелу

враз розцвіла диво-квітка такого незвичайно гарного кольору, що не можна було відірвати погляду! Вона то полум’яніла червоним, то затухала і ставала темною, то рожевіла й іскрилася, то жевріла оранжевим, то займалась яскравим, неймовірно гарним кольором, що ні в казці сказати, ні пером описати. 

          Діти подумали, що це, мабуть, перо Жар-птиці, і вирішили взяти його додому. Русинка заперечила, але її ніхто не став слухати, бо таке гарне, а вона начебто не помічає цієї краси. Всі засперечалися, тому що не могли вирішити: це перо казкової Жар-птиці чи квітка вогню? Найсміливіший Скік дотягнувся до цього дива, взяв його у лапки. Паличка, на якій полум’яніла квітка, була ще теплою, навіть трохи пекла, але Скік не зізнався. Він сміливо тримав її у лапках і запропонував віднести додому. Ото зрадіють мама з татом, коли побачать у хаті таке диво, яке горить і переливається! Від цієї квітки не лише світліше стане в їхній хатці, а й тепло! 

            Скік вискочив нагору і поніс свою знахідку, а за ним побігли всі. Тільки Росинка чомусь передчувала біду, але її ніхто не слухав, бо всі захоплено дивилися на чарівну квітку вогню. Всі гадали, що це не перо Жар-птиці, а чарівна квітка, яка не може причинити ніякої біди: вона така гарна, тепла, лагідна. 
             Нарешті всі прибігли до хатки. Скік приладнав квітку в хаті. Від неї стало

світліше. Тато приніс до хати кусочок гнилої шовковиці, що світилася зеленкуватим кольором. Але цей вогник не давав тепла. Діти зібралися разом і зачаровано дивились на квітку вогню. Навіть Росинка не могла відвести погляду і забула, про що шепотіло її маленьке сердечко. Вона також була у захопленні від цього. 
            Раптом квітка немов чогось злякалася, затремтіла дрібно-дрібно... І в ту саму мить спалахнула так яскраво, що своїм сяйвом осліпила дітей. Злякавшись, вони відсахнулись. А квітка випустила довгий язик і лизнула ковдру. Ковдра засвітилась, а квітка продовжувала лизати всі речі, що знаходилися поблизу. Вони спочатку світилися, вітаючи квітку, а потім почали горіти. Хатка відразу наповнилася їдким димом, перелякані діти вискочили. Лише Скік залишився сам у домі. Він так налякався, що заліз під ліжко. Лише тепер зрозумів малий пустун, що він наробив. Дим виїдав очі, душив у горлі, Скік утратив орієнтир у просторі, тепер він не пам’ятав, як забився у далекий куточок і втратив свідомість. Останнє відчув, що дуже болить лапка...
           

 У цей час повернулися додому мама з татом, вони серцем відчули біду. Та що вони могли вдіяти проти вогню?Випадково проходив лісник і побачив, що з білоччиного дупла йде дим. Він заліз на дуба, вилив воду з фляги, розвіяв руками дим і просунув руку в дупло: чи нема там, бува, нікого. Він вийняв непритомного Скока, поклав його на траву під дубом і подумав, що то хлопчики, мабуть, запалили вогонь у білоччиній хатці. І ось яке лихо трапилося... Йому й на гадку не спало, що це могли зробити самі білочки. Лісник сумно похитав головою, подивився на білочку, а білченя заворушилося. Він узяв Скока, змазав йому лапку та й поклав на дерево, щоб на землі його ніхто не розтоптав. Сам пішов додому, подумки сварячи пустунів. 

               А тим часом білоччина сім’я гірко плакала над скаліченим Скоком. А ще над тим, що залишилося від їхнього затишного дупла. Ще й до всього наближалася гроза. Що їм робити? Вдарив перший грім, заіскрилася блискавка, розтинаючи небо навпіл. Білочки затремтіли від страху і від холоду, а скалічений Скік важко стогнав. Мама пригортала бідну дитину і перший раз у житті не знала, що робити. 

Десь далеко загриміло, потім все ближче й ближче. Колись вони не боялися грози, бо жили в затишному дуплі, а тепер вона їх дуже лякала. Та раптом блискавка вдарила з такою силою, що всіх оглушила і осліпила. Вона розітнула чорне небо і впилася в старе високе дерево, яке, мов підкошене, впало зі страшним гуркотом. Білочкам здавалося, що розірвались їхні сердечка. А в повітрі потягло димом. Звірята не знали, куди подітися від страху і щохвилини чекали найгіршого. Та раптом пішов такий дощ, що страшний вогонь, який почав, було, поширюватися, зник, ніби його випила гроза. Дощ згодом припинявся, а грім гуркотів десь далеко, та від цього легше не ставало. Страх не давав жити. Нарешті впали останні краплі дощу, хмари посунули кудись на захід, а на сході почало розвиднятися. 

Білочки зібралися докупи і тремтіли від страху та холоду. Та прилетіла Сорока, яка все знала, і розповіла татові Рудьку останні новини, що стались у лісі. Не лише білочки потерпіли від грози, багато було зруйнованих гнізд, хатинок, та й звірят чимало загинуло... Що поробиш... Вона й порадила Рудькові звернутися до знайомого майстра Дятла, щоб той допоміг з житлом. 
           Даня залишилася з дітьми, а Рудько поскакав до Дятла. Звичайно, сім’ю білочок всі дуже любили, тому й дозволив Дятел зайняти нове дупло. Воно було зовсім не таке, як стара хатка. Тут не було нічого: ні килимів, ні ковдр, ні ліжечок, ні комірок. Та що поробиш? Часу назад не повернеш. Не повернеш втраченого майна, а ще гірше, що не повернеш здоров’я братикові... 
            Та життя продовжувалося. Скік підлікувався травами, які йому носили з усього

лісу, хоч лапка ще боліла і тепер він не міг похвалитись, що бігає та стрибає краще за всіх. Він дуже хвилювався за те, що сталось. І всім переповідав цю страшну історію, щоб з іншими дітьми того не сталося. Всі підростали, часом й забували гостроту того страху, та коли чули здалеку запах диму, втікали далеко-далеко від нього, бо знали, яке лихо несе з собою чарівна квітка вогню.