Казка для звірят про правила протипожежної безпеки

Казочки про безпеку

 Казка для звірят  про правила протипожежної безпеки

Раз побігли мама й тато 

По високій по сосні. 

Залишились білченята 
У дуплі своїм одні. 
Мама й тато білченятам 
Принесуть смачний обід. 
Але треба всім малятам 
Так поводитись як слід. 
Ну, малята посиділи 
Гарно й тихо п’ять хвилин. 
Тут же гратись захотіли, 
І сказав їм брат один: 
— Дуже-дуже хочу чаю 
Із малиною попить. 
Як включить плиту, я знаю. 
Може, чаю всім зварить? — 
Білченята враз зраділи 
Чай з малиною — це клас! 
Стіл швидесенько накрили, 
Брат пішов включати газ. 
І включив! Водичку ставить. 
Хай водичка закипить. 
Чаю він братам наварить 
Й весело всі будуть пить. 
Поки закипить водичка, 
Вийшли й сіли на гілках. 
Тут прийшла до них Синичка, 

Мишка бігла по стежках. 
Задивились білченята, 
Захопились грою враз. 
І забулися малята 
І про чайник, і про газ

Так водичка парувала, 
Як ніколи у житті. 
І ганчірка вже палала, 
Бо лежала на плиті. 
Чорний дим густий, їдучий 
З хатки клубом виповзав. 
Вовчик, повз сосну ідучи, 
Білочкам про це сказав. 
В хатку білочки забігли, 
Стали полум’я гасить. 
Все залить водою встигли. 
Більш нічого не горить. 
Але хатка чорна стала, 
Кіптява лишила слід. 
Мама ж дітям наказала, 
Щоб вели себе як слід. 
Але діти неслухняні 
І біду зробили вмить. 
Тож не будьте й ви погані, 
Що не можна — не робіть. 
А маленькі козенята 
Рідну хатку берегли. 
Прибирали, наче в свято, 
Все робили, що могли. 
По кутках стоять букети 
З різних квітів, гарних трав. 

А на стінах скрізь портрети — 
Тато фотографував. 

Телевізор є у домі, 
Техніка уся підряд. 
Заздрять їм усі знайомі, 
Що у них і мир, і лад. 
Дітки ввечері сиділи, 
Малювали тихо ліс. 
Раптом світло відключили 
І до хати Страх заліз. 
Стало страшно, дуже темно, 
Хтось за вікнами шумить. 
Та поводилися чемно 
Й правила згадали вмить. 
Брати сірників не стали, 
А ліхтарики знайшли. 
Ліхтарі всі повмикали, 
Бо розумними були. 
Страх із хати щез швиденько, 
Вже під ліжком не сидить. 
Діти граються гарненько. 
Ліс за вікнами шумить. 
В той же час як темно стало, 
В поросяток в домі теж. 
Все світитись перестало — 
Паніка була без меж. 

Всі кричали, всі вищали, 
Писк стояв на всі лади. 
Діти свічки похапали 
Й бігали туди-сюди. 
Та знайшов хтось запальничку 
І нарешті запалив. 
У стакан вмостили свічку — 
Хату вогник освітив, 
Їм би тихо посидіти, 
Дочекатися батьків. 
Та не ті були це діти. 
Кожен бігав, де хотів. 
Свічка впала на підлогу 

Й запалила килимка. 
Діти підняли тривогу. 
От історія яка. 
Все горить. Води немає, 
Щоб вогонь той погасить. 

В хаті крик страшний лунає, 
А вогонь палахкотить. 
Діти дуже полякались, 
А вогонь лизав пітьму. 
По куточках поховались, 
Задихаються в диму. 
Та сусіди крик почули 
І побачили все вмить. 
Звірів з лісу всіх гукнули 
Й почали вогонь гасить. 
Поросят повитягали 
Із-під ліжечок малих, 
Їх від диму відкачали, 
Та немає хати в них. 
Надворі зима гуляє, 

Вітер між дерев гуде. 
А в дітей кутка немає 
І не дінешся ніде. 
Добре, що Бобри хороші 
Помогли зробить житло. 
І тепер сім’я без грошей 

Має затишок й тепло. 
З того часу Поросята 
Стали правила учить. 
А без правил як, малята, 
В цьому світі можна жить? 
Ще історію я знаю, 
Як малі зайці жили. 
Це я вам розповідаю. 
Щоб слухняні ви були. 
І щоб правила всі вчили 
Та виконували їх, 
Щоб поводитися вміли, 
І лунали пісня й сміх, 
Бо життя одне в людини. 
Втратиш — більше не вернеш. 
Істина ця для дитини 
Зрозуміла всім, авжеж? 
Тож скажу вам на початок, 

Що в будинку лісовім 
П’ятеро жило зайчаток. 
Там жилось чудово всім. 
Дітки вміли все робити, 
Знали правила усі, 
Вміли з звірами дружити 
І жили в ясній красі. 

Всі наукою займались, 

Вчились в школі лісовій. 
З дітьми завжди гарно грались,

Мали так багато мрій, 
Як усі сучасні діти 
І великі, і малі. 
Вміли сонечку радіти 
На своїй святій Землі. 
Зайчики футбол любили, 
Біг, метання і стрибки. 
Тож займатись спортом вміли 
Зайченята-хлопчаки. 
Ще любили майструвати, 
Знали техніку складну, 
На волинці вміли грати, 
Знали пісню не одну. 
І випалювати вміли, 
Хоч заняття непросте. 
Успіхам завжди раділи, 
Але мова не про те. 
Якось Мишка ненароком 
Дріт погризла і втекла. 

Та її не вбило струмом, 
Піч не ввімкнена була. 
А малі зайці не знали, 
Вставили в розетку дріт. 
Тут як іскри заскакали, 
Все тріщить, усе горить... 
Треба хату рятувати, 
Щось робити... Що робить? 
Чи водичкою залити? 
Може, мокрим чим накрить? 
Треба швидко щось робити, 
Бо навколо все горить. 
Та згадали зайченята, 

Що вода їх може вбить. 
Струм не можна заливати, 
Слід рубильник відключить. 
Та один найсміливіший 
Рушника сухого взяв. 
Ним легенько, як зручніше, 
Щільно лапку обмотав. 
Витяг вилку із розетки — 
Іскри зникли, звук пропав. 
Зайчик став на табуретку 
І вогонь гасити став. 
Добре, що вони згадали — 
Струм не можна заливать! 
А були б усі пропали. 
Правила ці треба знать. 
Ну, а Мишка налякалась 
І сховалась в темний кут. 
Зайчики про все дізнались, 
Віднайшли її і тут. 
Вже суворо наказали. 
Щоб не гризла проводи. 
Бо ці забавки — щоб знали! 
Всіх призводять до біди. 
І вона уже ніколи 
Більш не гризла проводи. 
Ходять звірі всі до школи 

І нема у них біди.