Знайда

Казочки про безпеку

Знайда

Польова Таміла Миклаївна, вихователь ЗДО №75

             

           Вася був завжди слухняним хлопчиком. Він дуже любив допомагати мамі й

татові. Найулюбленішим місцем мами була кухня. Вона там готувала щось смачненьке, мила посуд, який Вася завжди їй приносив зі столу, після того, як всі поїли. Вася обережно йшов, щоб не розбити нічого, ступаючи дуже тихесенько й поважно. З татом він ремонтував різні речі (тато мав цікаву шафу з багатьма інструментами; Вася полюбляв розглядати їх, спостерігав, як тато ними користується.) 
         Нещодавно він з інтересом спостерігав, як тато

ремонтує світло у коридорі. Ця історія була незвичайною: коли намагалися вмикнути світло, воно на мить з’являлося, але відразу  кудись дівалося; ніби хтось чарівною паличкою змахував й воно тікало. Мам говорила, що то просто вибрики маленького Знайди, який живе там, у люстрі. Вася відразу ж зацікавився й сів на місці. Люстра знаходилася дуже високо на стелі й він задер голову. «Знайда, ти тут?» - тихенько запитав Вася, але ніхто не відповів. Він знову покликав, але

його слова тільки розлетілися по довгому коридору. « А ну ж він з’явиться, якщо я вмикну світло,» - подумав Вася й підставив стілець до стіни. Вася обережно піднявся й потягнувся, щоб натиснути на вимикач, аж почув: «Ой». Хлопчик озирнувся й нічого не побачив. Він знову потягнувся щодуху, але не встиг й доторкнутися, як знову почув: «Ой, ой, ой». Він здивувся, принишк й сів на стілець. Біля нього сидів маленький чоловічок в рожевій піжамі й жовтому ковпаку. «Ти, знайда?» - запитав хлопчик й широко усміхнувся. «Мені мама розповідала про тебе, але я

думав, що то не правда,» – Вася закрив очі й мить сидів, не ворушачись. Але коли він їх розплющив, Знайда сидів все одно з ним поруч. «Я ще тут й буду, доти, доки ти не виростеш,» - сказав Знайда й розвеселив цими словами Васю. «А звідки ти тут узявся?» «Я з’являюсь в тих сім’ях, де з’являються маленькі, дуже цікаві до всього діти. І коли вони намагаються щось зробити зі світлом, полізти до розетки, вимикача, увімкнути щось, наприклад, телевізор, праску, я тут як тут». Вася відразу ж згадав, що коли вмикали телевізор, він починав говорити, праска  - нагрівалася й мама нею прасувала; але коли він сам намагався щось таке зробити, йому негайно ж говорили: «Дітки не

можуть щось вмикати без дорослих» або «Обережно, тебе може вдарити струмом, а це дуже боляче». «От бачиш, батьки й самі, звичайно, і без мене тобі говорять: «Не лізь», правда?» - «Так». «Але цього разу я зрозумів, що їх поряд немає й хотів дізнатися, чому це не можна лізти до світла». Знайда подивився у очі хлопчика й дуже сумно сказав: «Світло, точніше струм, дуже боляче жалить, навіть болить гірше за бджолу чи комара. Тебе ж вони кусали?» «Так, доводилося відчувати мені цей біль, але я не думав, що так буває і зі світлом?!» Вася відразу ж потер палець, за який одного разу його укусила бджола: він згадав, як негайно палець почервонів, став великим й у нього з’явилися сльози, ну уже було боляче. «Знаєш, чомусь мені не хочеться більше вмикати світло, бо дуже погані спогади». «Наступного разу я сподіваюся ти дочекаєшся, доки батьки самі його увімкнуть,» - сказав Знайда й весело усміхнувся й на прощання обійняв хлопчика. «Бувай і не забувай мене,» - Вася почув ці слова ніби уві сні, що було не дивно, бо в коридорі він сидів один й там було темно.

        Хлопчик почув кроки тата й, навіть, трохи злякався. «А що це ти тут сидиш один, у темряві,» - запитав тато, беручи Васю на руки. «Я хотів перевірити, як працює світло, бо воно з’являлося й зникало, як чарівне, але потім я передумав,» - сказав Вася й дуже міцно притулився до тата. «Краще давай разом ми це зробимо, ну, перевіримо його, добре?»  - тато взяв його ручку у свою і вони потяглися до вимикача. Вася відразу ж відсмикнув руку. «Не бійся, я з тобою, але це добре, що ти боїшся. Ти ж пам’ятаєш, що це може бути боляче?» - сказав тато, ніби підслухав їх розмову Знайдою. «А я в дитинстві зустрічав Знайду й він мені все розповів,» - сказав тато й усміхнувся Васі.
        Вася дуже розвеселився, зрозумівши, що Знайда – це товариш для всіх й кожного, хто росте дуже цікавою дитиною Хлопчик знову поклав свою маленьку ручку у долоню тата й світло загорілося. Вася дивися на лампу, як на сонечко на ясному небі й заплющив очі від того.