Дорослі - дітям

Підводячи підсумки ТИЖНЯ БЕЗПЕКИ ДИТИНИ  28.11.2018р. в нашому садочку була проведена традиційна щорічна вистава "дорослі-дітям" під назвою "Вовк та троє козенят". Дітлахи побували на ярмарку, грали з клоуном в запальні ігри та звичайно вчилися не довіряти незнайомим дорослим на прикладі героїв вистави.

Пропонуємо різні варіанти цієї казки, які можна прочитати малюкам.

Вовк та козенята

Українська народна казка 

Жила в лісі коза, і було в неї семеро козенят. Коли коза ходила в ліс пастись, дітей залишала самих вдома і наказувала, щоб нікому дверей не відкривали.

Одного разу вовк підслухав, яку пісеньку співає коза, щоб козенята відчинили двері. От пішов він до коваля, скував собі тоненький голос, як у кози, і прийшов до козенят. Козенята не впізнали, хто співає, і відкрили двері.

Вовк з’їв шестеро козенят, а одне маленьке сховалося. Коли коза вернулася додому, козеня все їй розказало. Коза, не гаючи часу, пішла шукати вовка. Коли знайшла, то розпорола живіт рогами і козенята вилізли звідти живі і неушкоджені.

Стали вони жити так, як і

жили до цього часу.

ВОВК І КОЗЛЯТА (Наталя Забіла)

До козиної до хати З лісу стежечка веде. В хаті маму ждуть козлята, А коза із лісу йде. Ясне сонечко заходить, В небі місяць блискотить. До воріт коза підходить, У ворота стукотить: — Відчиніться, відімкніться!

Ваша матінка прийшла, Ваша матінка із лісу Молочка вам принесла! Відчиняють їй козлята, З ними вірний пес Рябко. І заходять всі до хати Пити свіже молоко. Якось сірий вовк підслухав, Що коза пішла у ліс, До воріт прибіг щодуху, Під ворота сунув ніс. «Зараз, — думає, — козляток Проковтну одним ковтком!»

І почав він промовляти Ніжним-ніжним голоском: — Відчиняйте, козенята, Я несу вам молока! — Чуєм, чуєм, це не мати — В неї пісня не така! Тут один цапок сміливий Нишком глянув через пліт, Бачить — вовк страшний, жахливий Причаївсь біля воріт. Сірий вовк цапка не бачить,

Витягає гострий ніж І гукає нетерпляче: — Відчиняйте-но скоріш! А козлята: — Ми не проти! — Не злякались хижака! Відімкнули враз ворота Та як випустять Рябка! Вовк, побачивши собаку, Підібгав лякливо хвіст, Відстрибнув — та з переляку Як бебехнеться під міст! Саме йде тут з лісу мати, Молока малим несе.

А назустріч їй козлята Та й розказують про все. Почала коза радіти: — Ну й Рябко наш молодець! Ну й розумні в мене діти! —
Тут і казочці кінець.

Вовк і семеро козенят. Брати Грімм

Жила-була стара коза. Було в неї семеро козенят, і вона їх так любила, як може любити своїх дітей тільки мати. Раз зібралася вона

йти в ліс, харчу принести; от скликала вона всіх своїх діток і каже:

– Дорогі дітки, хочу я в ліс піти, а ви, глядіть, вовка бережіться. Якщо прийде він сюди, то всіх вас поїсть, разом зі шкірою і шерстю. Цей душогуб часто прикидається, але ви його відразу впізнаєте по

грубому захриплому голосу і по чорних лапах.

Відповіли козенятка:

– Люба матінко, вже ми побережемося, ви йдіть собі, не турбуйтеся.

Замекала коза і преспокійно вирушила в путь-дорогу.Минуло небагато часу, раптом хтось стукає в двері і кричить:

– Відімкніть, мої дорогі дітки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але козеняточка по грубому голосу почули, що це вовк, і закричали:

– Ми не відімкнемо, ти не наша матінка; у неї голос тонкий і ласкавий, а твій голос грубий: ти – вовк!

Пішов тоді вовк до купця і купив собі велику грудку крейди, з’їв її, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукався у двері й говорить:

– Відімкніть, дорогі дітки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконечко, побачили її козенятка і закричали:

– Не відімкнемо, у нашої матінки немає чорних лап, як у тебе: ти – вовк!

Побіг тоді вовк до пекаря і каже:

– Я забив собі ногу, помаж її тістом.

Коли пекар помазав йому лапу тістом, вовк побіг до мірошника і говорить:

– Присип мені лапу білою мукою. Мірошник подумав: «Вовк, видно, хоче когось обдурити», і завагався. А вовк говорить:

– Коли не зробиш, я тебе з’їм.

Злякався мірошник і побілив йому лапу. Он які бувають люди на світі!

Підійшов лиходій утретє до дверей, постукався і каже:

– Відімкніть мені, діти, ваша люба матіночка прийшла, вам з лісу гостинців принесла!

Закричали козеняточка:

– А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матінка.

Поклав вовк свою лапу на віконечко, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, та й відімкнули йому двері. А той, хто увійшов, був саме вовк.

Злякалися вони й вирішили заховатися.

Стрибнуло одне козенятко під стіл, друге – на ліжко, третє – на пічку, четверте – в кухню, п’яте – в шафу, шосте – під умивальник, а сьоме – у футляр від стінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк, не став довго розбиратися: він роззявив пащу і проковтнув їх одне за одним; лише наймолодшого, що заховалося у футлярі від годинника, він не знайшов.

Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув.

Приходить незабаром стара коза з лісу додому. Ох, що ж вона там побачила!.. Двері навстіж розчинені. Стіл, стільці, лавки перекинуті, умивальник розбитий на

шматки, подушки й ковдри з ліжка скинуті. Почала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати на ім’я, але ніхто не відгукувався. Нарешті підійшла вона до наймолодшого, і пролунав у відповідь тоненький голосок:

– Люба матінко, я в годиннику сховався!

Вийняла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і всіх поїв. Можете собі уявити, як оплакувала коза своїх бідних діточок!

Нарешті вийшла вона у великому горі з дому, а наймолодше козенятко побігло за нею слідом. Прийшла вона на лужок, бачить – лежить біля дерева вовк і хропе так, що аж гілки тремтять. Оглянула вона його з усіх

боків і побачила, що в роздутому череві у нього щось ворушиться і борсається. 

«Ах, боже ти мій, – подумала вона, – невже мої бідні діточки, яких поїв він на вечерю, ще живі-живісінькі?» І звеліла вона козеняткові бігти швидше додому і принести ножиці, голку й нитки. От розпорола вона чудовиськові черево, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козенятко свою голову. Стала пороти черево далі, – тут і повискакували одне за одним усі шестеро, живі-живісінькі, і нічого з ними поганого не сталося, тому що чудовисько від жадібності ковтало їх цілими. Ото вже радість була! Почали вони ласкатися та голубитися до любої своєї матінки, скакати й стрибати, ніби кравець на весіллі. Але стара коза сказала:

– Ідіть швидше та знайдіть каменів-голишів, ми наб’ємо ними черево проклятому звірові, поки він ще сонний.

Натягали тут семеро козенят багато-багато каменів і засунули їх вовкові в черево стільки, скільки влізло. Зашила стара коза йому нашвидку черево, а той нічого не помітив, навіть і разу не ворухнувся.

Виспався, нарешті, вовк, став на ноги і відчув од каменів у череві таку спрагу, що вирішив піти до колодязя води напитися. Тільки він вирушив, а камені в череві один об один стукають та постукують.

І крикнув вовк:

Що гримить та гурчить,

В моїм череві бурчить?

Думав – шість козенят,

А то камні гримотять.

Підійшов до колодязя і нахилився до води, хотів він напитися, і потягли його важкі камені вниз, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері і давай кричати:

– Вовк загинув! Вовк загинув! – і почали на радощах танцювати разом зі своєю матінкою навколо колодязя.

 ЯК ВОВК ЗАБАЖАВ КОЗЕНЯТ 

(українська народна казка)

Дика коза збудувала собі в лісі хатку і вивела собі там діти. Коли виходила коза з дому пастися, то наказувала дітям, щоб вони нікому не відчиняли дверей. Пішла коза по лісу, напаслася досить, вернулася додому, підійшла до дверей і заспівала:

Діточки мої, козеняточка, Відмикайтеся, відчиняйтеся! Ваша матінка прийшла, Молочка вам принесла.

Козенята, почувши материн голосок, кинулися вмить до дверей і відчинили. Коза увійшла, нагодувала діти молоком і знов побігла пастися.

Вовк підслухав, як коза співала, тільки не второпав гаразд, як вона голосила. Трохи згодом підійшов він до козиної хатки і затяг пісню своїм невдалим вовчим голосом:

Козеняточка, мої хлоп'яточка, Відсувайтеся, відчиняйтеся! Ваша мати прийшла, Молочка вам принесла.

Козенята пізнали, що то не

материн голос, і кажуть вовкові:

— Не відчинимо, не матінчин голосок. У нашої матусі голосок тоненький.

Вовк одійшов від козиної хатки, сів за кущем, посидів трохи, поміркував і знов пішов до козенят. Підійшов до дверей і затяг тонким голосом:

Козеняточка, мої діточки, Відмикайтеся, відчиняйтеся! Ваша мати прийшла, Молочка

вам принесла. Козенята кинулися до дверей відчиняти, та в сам час схаменулися, розшолопали, що вовк не так приспівує, та й голос його нерівний, трохи грубий. Тоді вони відповіли йому так:

— Не відчинимо, не матінчин голосок. У нашої матінки голосок тонший, та й вона не так співає.

Вовк з досадою пішов від

хатки. Відійшов геть за кущі неподалік від козенят і сів там піджидати, поки не прийде коза, щоб підслухати, як вона буде співати, і щоб і собі переймити її голос та приспів. Незабавки прийшла коза і заспівала:

Діточки мої, козеняточка, Відмикайтеся, відчиняйтеся! Ваша матінка прийшла, Молочка вам принесла.

Козенята пізнали свою матінку, відчинили їй і сказали, що до них хтось приходив та хотів їх обманити. Коза нагодувала діти і

приказала їм, щоб вони нікому не відчиняли, щоб не помилилися, розповіла їм, як вона буде приспівувати надалі. Коза переночувала дома, а на ранок, ледве зазоріло, побігла пастися. Вовк, діждавши ранку, став придумувати, як би то йому умудритися, щоб свій голос підвести під козиний, а далі почав пробувати свій голос. Завив раз — дуже грубо; завив другий раз — також не підходить під козиний голос. Затяг третій раз найтоншим голосом, яким міг, а все ж таки не підходив під козиний голос.

Бігла мимо лисиця, почула вовче виття і спинилася. Підійшла ближче до вовка і питає:

— Чого ти, вовче, виєш? Чи так зголоднів?

— Та це я, лисичко-сестричко, пробую свій голос. Надибав козину хатку та й ніяк не можу добратися до козенят, не відчиняють кляті дверей, пізнають по голосу, що не їх мати. Тому я хочу підібрати ноту, щоб заспівати по-козинячому.

— Ні, вовче, з цього нічого не буде. Коли хочеш посмакувати козятини. то попроси мене, я тебе навчу.

— Навчи, будь ласка, я тобі віддячуся.

— А що ж ти мені даси?

— Як доберуся до козенят, то й тобі одно віддам.

— Ні, я на те не пристану. Коли там діло буде, а я зараз

їсти хочу. Ти принеси мені гуску, тоді навчу тебе, як голос поправити.

Вовк згодився, побіг добувати гуску. Довгенько вовк никав понад річкою в очереті, все підкрадався до гусей і аж надвечір піймав одну гуску. Вмить примчав до лисиці, віддав їй подарунок і каже:

— Ну, тепер, сестричко, навчи, як поправити голос.

— А ось що, вовче: іди ти до коваля і попроси його, щоб він тобі насталив голос. Тоді

ти будеш уміти співати по-козинячому.

— А де ж я буду того коваля шукати?

— А он там край села стоїть кузня, туди і йди просто.

Вовк послухав лисиці, пішов до коваля. Підійшов до кузні і каже:

— Чоловіче, настали мені голос, щоб я міг співати по-козинячому.

— А що ж ти мені за те даси?

— Та я ж не знаю, що ти з мене візьмеш. Грошей у звірів не буває, а подаруночок який-небудь принесу тобі.

— А от що, вовче, принеси ти мені пару гусей, тоді я насталю голос. Тільки щоб гуси були живі.

Вовк пішов до річки і почав увихатися по берегу в очеретах. Заляпався бідняга по самі вуха, а таки піймав пару гусей, узяв їх за крила і повів до коваля- Вовка брала оскома на

гусей, хотілося самому їх попоїсти, та треба було добитися свого. Приніс гуси до коваля і каже:

— Ну, чоловіче, подарунок тобі я вже приніс, стали швидше мені голос.

— Добре, вовче, тепер можна братися за роботу. Ти, вовче, присунься ближче до ковадла, висолопи якнайдужче язик та заплющ очі, а я зараз прилагоджу все, що треба.

Вовк підійшов до ковадла, висолопив язик, заплющив очі і стояв як укопаний. Коваль ухопив швидко щонайбільший молот та як торохне вовка по лобі! Той бідак і не ворухнувся. Коваль стягнув тоді з вовка шкуру, відвіз до міста і продав за 10 карбованців, а гуси лишив собі на заріз.

Так козенята лишилися живі й здорові.